0.8 «п’єси червоної літери» сьюзен-лорі паркс: жорстокі фантазії  (Page 3/5)

Інші персонажі «Червоної літери» також мають у п’єсі «У крові» формальних аналогів – «Превелебного Д.» , гангстера Чіллі та Лікаря (як бачимо, постать Чіллінгворта розщеплено навпіл). Пролог та епілог корелюють із другим розділом «Червоної літери» – сценою публічної ганьби Гестер, що в обох спільнотах виконує функцію ритуальної офіри. Проте на противагу суворим пуританам Готорна (sombre and gray), які мовчки споглядають за карою, роблячи її ще нестерпнішою (almost intolerable to be borne), суспільна думка в Паркс представлена галасливим хором знеособлених і безжальних голосів повсякденна:

There she is!

Who does she think

she is.

The nerve some people have.

Shouldn’t have it if you can’t afford it

Let her pass

Don’t get close

You don’t wanna look like you know her... [8, 5]

З дискурсу загальної зневаги та остракізму виокремлюється написане кимось на стіні вбогого пристанища Гестер слово «шльондра», що стане каталізатором трагічної розв’язки. Спроби Гестер викарабкатися нагору з самого низу, «get one’s leg up», звертаючись за допомогою до батьків своїх дітей, до соціальних працівників, до сумнівних махінаторів, стають із кожною сценою усе безнадійнішими. Зневірившись у можливості змін, упавши в лють від бездумного повторення сином слова «шльондра», значення якого хлопчик не розуміє, вона вбиває свого первістка. Не лише наявність хору, а й невпинний рух до катастрофи, яку наближує кожна наступна перипетія, свідчить про прагнення Паркс актуалізувати потенціал античної трагедії, що не чуже, до речі, і Готорну.

Та сама тема репродуктивності, але тепер у дихотомії з її антиподом – безплідністю, – в іншій тональності лунає як центральна і в другій з «П’єс червоної літери». Дія у «Триклятому А» відбувається у вигаданому примарно-тоталітарному місті. Гестер (тут її прізвище Сміт) знову відведено роль парії, але тепер маргіналізація пов’язана з її фахом – вона робить аборти. Як зазначає Мілет, «патріархальні законодавства, позбавляючи жінок права контролю над власним тілом, спонукають їх до нелегальних абортів» [3, 80]. Цю необхідну і водночас огидну для спільноти функцію Гестер (ставлення до неї тотожне традиційному ставленню громади до ката) змушена була взяти на себе після арешту свого єдиного сина. Сцени, присвячені спробам Гестер полегшити його долю, чергуються з тривожними повідомленнями про втечу з в’язниці запеклого злочинця на прізвисько Монстр. Саме він виявляється сином Гестер. Друга сюжетна лінія, що переплітається з першою, – історія дружини мера, винуватиці арешту хлопця. Не знаючи про її стосунки з Монстром, Гестер (саме це і стає її трагічною помилкою), понад усе жадаюча помсти, убиває дитину в лоні жінки, тобто власного внука. Наприкінці, коли коло переслідувачів стискається, їй доводиться застрелити й сина, щоб врятувати його від нелюдських катувань. Як наслідок у фіналі перед нами постає ще одна П’єта.

Отже, зберігши деякі мотиви і структурні вузли готорнівського романтичного роману, Паркс докорінно змінює концептуальну сферу твору. Розгортання конфлікту переміщується з внутрішньої, морально-психологічної площини у публічно-соціальну. Основні для Готорна поняття «гріха», «провини» та «спокути», які оперують на індивідуальному рівні окремої особистості, поступаються місцем категоріям «злочину» та «кари», що переносить акцент на суспільні владні стосунки. Щоправда, у «Червоній літері» саме поняття «гріха» набуває сенсу лише в духовних координатах певної (пуританської) спільноти, постаючи, як справедливо зазначає Т. Михед, «фактом соціальної дії – відокремленням людини від громади, до якої вона приналежна» [2, 236]. Проте в Готорна це відбувається містифіковано, за посередництва релігії, моралі, особистої психології, тоді як наша сучасниця зацікавлена в якомога відвертішому оголенні політико-економічного механізму: суспільство переслідує і знищує чорну матір, бо не хоче утримувати її дітей. Постійне відтворення цього процесу увиразнене суто театральним прийомом: у п’єсі «У крові» всі актори, крім актриси, що грає головну героїню, виконують по дві ролі – когось із дорослих персонажів та одного з дітей Гестер. Таким чином, їхня поява на сцені сугестує неперервний цикл злиднів-зневіри-загибелі як єдино можливий для згаданого суспільного прошарку.