0.7 Нові візуальні технології як фактор формування образності поезії

Усі фотографії точні, проте жодна не правдива.

Відлік американського романтизму традиційно починають із 10–30-х років XIX століття, що, проте, тягне за собою різноманітні наслідки. Один із них спробуймо проаналізувати. Ідеться про те, що відставання американського романтизму від європейських на кілька десятків років означало, що він розвивався паралельно з промислово-технічним бумом початку–середини XIX століття, зокрема з активним запровадженням нових технологій зображення, що почалося саме у 1820-х роках – після винайдення хімічної фотографії. Очевидно, що поява нових візуальних технологій безпосередньо вплинула на форму та образність найвизначніших поетів американського романтизму. Адже для поета, який мислить образами, факт появи цілої індустрії виробництва візуального не міг залишитися непоміченим.

Звісно, залежно від соціально-культурного контексту поета, індивідуальної психології та світоглядних позицій, цей вплив був різним та поширювався через різні медії, і підходи до аналізу образності кожного поета в цьому контексті необхідно обирати індивідуально. Тому правомірно буде звернутися до творчості двох основних фігур американського романтизму – співця Америки Волта Вітмена та поета індивідуального образу Емілі Дікінсон. Спробуймо з’ясувати, які саме технології візуалізації та як відображено в їхній творчості.

За висловом М. Фішвіка, «Вітмен ніколи не використовував термін... «популярна культура»... сталося так, що він її втілював» [4, 10]. Ця теза досить популярна. Її автор наголошує, що Вітмен суттєво вплинув на становлення самоцінної американської літератури, переробивши мову й наповнення популярної культури у площині щільного, насиченого літературного тексту. До усталення післявоєнної американської літератури межа між популярним та елітарним в американській культурі, зокрема у сфері розваг, була досить умовною. За свідченнями сучасників, Вітмена, зацікавленого у вивченні живої культури, спостереженні за масовими подіями та масштабними рухами натовпу, особливо приваблювали сценічні, постановочні, візуальні форми розваг, однією з яких у його час була панорама.

Від автора дослідження «19 Century Popular Culture» Бретта Барні дізнаємося, що панорама в середині XIX століття стала популярною альтернативою класичному театру, який, як відомо, тоді в американській культурі асоціювався з «безпутством, дебошем, богохульством, вульгарністю й іншими огидними речами» [1, 248]. До панорами можна було ходити з дітьми та насолоджуватися величними американськими пейзажами, зокрема, відомою була панорама сходу сонця над річкою Міссісіпі в Американському музеї. Серед багатьох форм панорамних експозицій, доступних на той час, варто назвати «циркулярну» панораму, де глядач на центральній платформі мав навколо себе 360-градусну перспективу, та «стрічкову» – у формі величезної картини, яку протягували перед його очима, ніби гігантську кінострічку. Таким чином, панорама приваблювала аудиторію, створюючи масштабну ілюзію реальності, що «відкривала новий шлях, дозволяючи зору усвідомлювати себе» [1, 251].