0.8 «п’єси червоної літери» сьюзен-лорі паркс: жорстокі фантазії  (Page 2/5)

Концептосфера

В есе «Митниця», що передує тексту «Червоної літери» і автентикує його за допомогою традиційного прийому «знайденого рукопису», наратор визначає панівний настрій твору як «похмурість позбавлених сонця фантазій» (the gloom of these sunless fantasies) [6, 30]. Проте ці фантазії у Паркс не просто похмурі, нав’язливі, натуралістично криваві, вони пройняті насильством і жорстокістю. При цьому фікціональний наголос першоджерела на праві автора поєднувати історичну «істинність» подій із власною поетичною вольністю (license) не порушується. Якщо визначальним поняттям для Готорна-романтика служить зазвичай «уява», то Паркс, у творчому методі якої взаємопереплітаються модерні та постмодерні тенденції, позначаючи хронотоп як начебто злободенне «тут і тепер» (Place: Here; Time: Now) [8, 3], вдається до творення фантасмагорій.

Першу Гестер зближує з її класичним прототипом наявність позашлюбних дітей – проте, на противагу Гестер Прінн, їх у неї аж п’ятеро, і всі від різних чоловіків. Отже, з готорнівського роману запозичується мотив переслідування громадою/владою несанкціонованої жіночої репродуктивності, який розгортається у відчутно феміністських тонах. Від моменту виникнення приватної власності, стверджують прихильники такої думки, суспільство намагається контролювати «підступні сили плідності» (вислів С. де Бовуар) [1, 170]. За Кейт Мілет, «щоб забезпечити здійснення своїх основних функцій... тільки у власних межах, патріархальна сім’я дуже наголошує на законності народження» [3, 67]. З цим суголосне спостереження Фуко: «Заперечення... проти позашлюбних зв’язків... зумовлені бажанням уникнути ускладнень, пов’язаних із незаконними спадкоємцями» [4, 179]. Науковець констатує, що «через культ цнотливості жінці ще досі відмовляють у сексуальній свободі та праві біологічного контролю над своїм тілом» [4,97]. Водночас, як зазначає М. Фуко в іншому контексті, «здоров’я постає проти економічної системи, насолода – проти моральних норм сексуальності, шлюбу, пристойності...» [5, 56]. Цей мотив посилюється акцентуванням на сексуальній експлуатації жінки – усі персонажі, незалежно від статі та суспільної ролі, використовують витіснену на узбіччя життя Гестер як знаряддя задоволення своїх еротичних бажань. При цьому готорнівський жіночий архетип набуває іншої расової характеристики (іспаномовне прізвисько Гестер – La Negrita – увиразнює екзотизацію та сексуалізацію расового Іншого). Феміністичний дискурс Паркс знаходить буквальне вираження в інкорпоруванні до тексту другої п’єси штучно створеної нею специфічно жіночої мови (т. зв. TALK), послуговуючись якою, жінки обговорюють усі питання, пов’язані з жіночою сексуальністю, – вагітність, менструації, аборти тощо. Її глосарій подається у книзі як додаток. Зростання кількості дітей, нагадуючи поширений у театрі абсурду прийом неконтрольованого розмноження предметів, начебто позбавляє постать матері-одиначки сакральних конотацій (за канонічними уявленнями, у діви Марії може бути лише одна дитина). Усупереч цьому, фінальні мізансцени обох п’єс – мати, що тримає в обіймах мертвого сина, – ревіталізують ці конотації.