0.6 Орієнталізм е. а. по та європейських письменників-романтиків  (Page 4/5)

Слід зазначити також, що орієнталізм «Аль Аарафа» – суто авторський. Ця поема «становить собою, – як стверджується у відомому біографічному романі про Е. А. По, – спробу молодого поета втілити в алегоричній формі свою філософію краси» [2, 1031. Східні алегорично-символічно-філософські поеми, в яких «орієнтальне» нерідко слугувало своєрідною ширмою, – звичні для романтичної літератури. Загалом прийом так званого «ховання за «азіатським» – традиційно-романтичний: А. Бенітцький у преромантично-східних повістях «Ібрагім, чи Великодушний» (1807), «Бедуїн» (1807), «Наступного дня» (1809) за допомогою орієнтального антуражу й авторської іронії розвінчав суспільні вади Росії рубежу XVIII–ХІХ століть; Й. В. Гете у «Західно-східному дивані» (1809) орієнталіями художньо обрамив особисті переживання, емоції й почуття тощо.

Присутній у творі Е. А. По й образ мусульманського ангела Ізрафіла6Ізрафіл — ангел-вісник Страшного суду в мусульманській міфології.. Однак, на противагу традиційно-мусульманському його трактуванню як провісника початку Страшного суду («Но дважды ангел вострубит; // На землю гром небесный грянет: // И брат от брата побежит, // И сын от матери отпрянет. // И все пред бога притекут, // Обезображенные страхом; // И нечестивые падут, // Покрыты пламенем и прахом»), американський романтик зображує Ізрафіла як божественного співця, вічно юного і невинного, «best bard, because the wisest». Його спів зачаровує: «And the giddy stars (so legends tell) // Ceasing their hymns, attend the spell // Of his voice, all mute»; «The enamored moon // Blushes with love, // While, to listen...». Наприкінці ж Е. А. По фантазує: «If I could dwell // Where Israfel // Hath dwelt, and he where І, // He might not sing so wildly well // A mortal melody, // While a bolder note than this might swell // From my lyre within the sky». До речі, у літературознавчих студіях Е. А. По часто ототожнюють з ангелом Ізрафілем – ця традиція започаткована у вже згаданій біографії поета «Життя й часи Е. А. По», але наймовірніше, що в постаті Ізрафіла письменник прагнув утілити омріяний образ ідеальної творчої людини, благословенне Небесами мистецтво якої зворушує і причаровує людські серця.

Для романтиків невичерпним джерелом орієнтальних мотивів стали арабомовні казки «Тисячі й одної ночі», які в Європі здобули популярність завдяки перекладам французькою, здійсненим упродовж 1704–1717 років, а пізніше й Антуаном Галланом іншими європейськими мовами.

Французький романтик Т. Готьє сфантазував продовження «Тисячі й одної ночі» – «Тисяча другу ніч» (1842). У 1845 році світ побачив американську версію фіналу цієї казки – «Тисяча другу казку Шехерезади» Е. А. По.

Сама орієнтальна казка презентована Е. А. По, як і Т. Готьє, з авторською передісторією. Нагадаємо, що в пролозі «Тисяча другої ночі» Т. Готьє йдеться про зустріч французького письменника з Шахерезадою та її сестрою, під час якої Т. Готьє продиктував їм власну історію у стилі «1001 ночі», що й стала тисяча другою казкою Шахерезади. Натомість, Е. А. По проголосив казку Шехерезади не як ним вигадану, а як запозичену: у пролозі «Тисяча другої казки Шехерезади» вказано інформаційне джерело (вигадане орієнтальне дослідження Tellmenow Isitsuornot7«Having had occasion, lately, in the course of some Oriental investigations, to consult the Tellmenow Isitsuornot, a work which (like the Zohar of Simeon Jochaides) is scarcely known at all, even in Europe, and which has never been quoted, to my knowledge, by any American» (Рое E. A. The Thousand-and-Second Tale of Scheherazade // The Works of the Late Edgar Allan Рое. — Vol. I. — New York: J. S. Redfield, Clinton Hall, 1850.-P. 131).), за яким і процитована фінальна казка Шехерезади. Завдяки містифікації певних деталей Т. Готьє й Е. А. По пов’язали власні стилізації «1001 ночі» із сучасністю – такий прийом разом з тодішнім захопленням усім «східним» мусив привернути увагу читачів. Особливо це стосується Е. А. По, на той час у США всі зачитувалися неймовірними історіями про всілякі дива, подорожі, відкриття тощо. Тому гра Е. А. По в дослідника, який знайшов у маловідомому орієнтальному творі сенсаційну новину8«I was not a little astonished to discover that the literary world has hitherto been strangely in error respecting the fate of the vizier's daughter. Scheherazade, as that fate is depicted in the „Arabian Nights"» (Рое E. A. The Thousand-and-Second Tale of Scheherazade // The Works of the Late Edgar Allan Рое. - Vol. I. - New York: J. S. Redfield, Clinton Hall, 1850. – P. 131)., що кардинально змінила Е. А. По прагнули мати великі сідниці, бо вони були визнані еталоном жіночої вроди), на екологічну небезпеку з боку залізниці9Американські трансценденталісти писали про небезпеку для природи й людини з боку торгівлі, грошей, пару, залізниці тощо. (паровоз вони вважати жахливим залізним конем) та решти перелічених науково-технічних витворів.