0.6 Орієнталізм е. а. по та європейських письменників-романтиків  (Page 3/5)

Отже, запозичивши з англомовного перекладу Корану [4] найменування Аль Аараф3«Аль Аараф, тж. Аараф, Араф (араб, «поділ»). Згідно з традиціями Корану, область між Раєм і Джаханнамом (геєною), котра призначена для тих, хто не проявив себе на Землі ні з хорошого, ні з поганого боку: немовлят, божевільних і т. п. Пізніші коментатори вважають А. А. місцем, де утримуються душі людей, чиї злодіяння рівноцінні їхнім добрим справам, чия доля буде визначена після їх виклику на Небесний суд» (Энциклопедия читателя: Литературные, библейские, классические и исторические аллюзии, реминисценции, темы и сюжеты, мифологические и сказочные герои, литературные маски, персонажи и прототипы, реальные и вымышленные топонимы, краткие биографии и рекомендуемые библиографии / Под ред. Ф. А. Еремеева. – Т. I: А – Д. – Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, Изд-во «Сократ», 1999.– С. 69). і скориставшись фактажем Тихо Браге4Цей датський астроном 11 листопада 1572 року побачив нову зірку, назвав її Аль Аараф й описав у книзі «Про нову зірку» (1573)., Е. А. По по-своєму інтерпретував мусульманське бачення простору між Небом і Пеклом. Його Аль Аараф – квітуча планета, освічена чотирма сонцями, де живуть чудові діви на чолі з чарівною Nesace. Щодо опису квітів, якими наповнив Е. А. По поему, то тут, очевидно, не обійшлося без впливу «Лалла Рук» (1817) Т. Мура. Слова ж Nesace «My Angelo! and why of them to be? // A brighter dwelling-place is here for thee – // And greener fields than in yon world above, // And women’s loveliness – and passionate love», звернені до Мікеланджело, наводять на думку, що праобразами мешканок Аль Аарафа були міфічні гурії, вічно юні красуні, які дарують любов мусульманам у Раю.

Варто наголосити також, що в «Аль Аарафі» присутній образ Бога, за наказом якого Nesace з планети Аль Аараф відправилася на Землю, аби проповідувати Божі істини. Бог у творі Е. А. По іменується як «God» або «Deity», хоча зазвичай письменники-орієнталісти для означення Бога мусульман користувались лексемою Аллах. Тож очевидно, що письменник не прагнув мусульманізувати або християнізувати Бога. Його Бог належить усім. Не слід забувати й того факту, що у зрілому віці Е. А. По розглядав душу, природу й Бога5«The Nature and the God of Nature are distinct, no thinking being can long doubt. By the former we imply merely the laws of the latter. But with the very idea of God, omnipotent, omniscient, we entertain, also, the idea of the infallibility of his laws. With Him there being neither Past nor Future – with Him all being Now – do we not insult him in supposing his laws so contrived as not to provide for every possible contingency?<...>a God, self-existing and alone existing, became all things at once, through dint of his volition, while all things were thus constituted a portion of God» (Рое Е. A. Poetry and Tales / Ed. P. Quinn. – New York: The Library of America, 1978. — P. 1313-1314). крізь призму епікурейської філософії [31, відгомін якої відчувається в «Евриці» («Eureka», 1848). Вважається, що саме цією прозовою поемою завершився процес створення Е. А. По власної поетичної космогонії, започаткованої вже в «Аль Аарафі».