0.6 Орієнталізм е. а. по та європейських письменників-романтиків  (Page 2/5)

Відлуння згаданих літературних рецепцій Тамерлана, передовсім англійських, присутні в поемі Е. А. По. Воднораз американський романтик по-новому вписав і обіграв деякі біографічні деталі, наділивши Тамерлана позитивними рисами. Рецептивної позитивності цьому образу надає, зокрема, авторське долучення його до християнства: Тамерлан у Е. А. По, умираючи, сповідується святому отцю. За словами самого Е. А. По, таке «innovation» не виходить за межі неймовірного і спирається на солідні авторитети (мабуть, одним із них для Е. А. По була трагедія К. Марло, де Тамерлан постає як атеїст і противник магометанської віри – за його наказом руйнують мечеті і спалюють мусульманські книги). Загалом же образ східного правителя-християнина – це виняток, нетипове явище для літератури романтизму, де фігурують постаті орієнтальних володарів, прихильників іншого, не християнського, віросповідання – мусульманства, зороастризму, буддизму та ін.

Водночас сповідь Тамерлана із акцентом на любовній історії викликає позитивні емоції. Мовлені умираючим слова про кохання («І lov’d – and О, how tenderly!», «I lov’d her as an angel might //With ray of the all living light...» та ін.), описи щасливих років, проведених із коханою («We grew in age, and love together, // Roaming the forest and the wild; // My breast her shield in wintry weather, // And when the friendly sunshine smil’d // And she would mark the opening skies, // I saw no Heaven, but in her eyes...» та ін.), а особливо визнання кохання як єдиної цінності, дарованої людині («But she who rear’d them was long dead, //And in such follies had no part, // What was there left me now? despair – // A kingdom for a broken – heart»), безумовно, додають привабливості образу правителя-кочівника.

Щодо орієнтального антуражу цієї східної поеми, то означення Татарії як батьківщини Тамерлана (у Е. А. По, як і у Дж. Байрона, Тамерлан татарин) і Самарканда як столиці Тамерланової імперії засвідчує, що події відбуваються на території Азії. Якихось інших елементів «східного», як-то релігійно-міфологічних, етнографічних, архітектурних, історико-природничих, які орієнталізують текстуальний простір, у «Тамерлані» Е. А. По немає.

Мусульманство – одна з найопрацьованіших проблем сходознавчого романтизму. А Коран став претекстом для багатьох романтичних творів. Пригадаймо збірки «Наслідування Корану» (1824) О. Пушкіна та «Орієнталії» (1829) В. Гюго, поему «Магомет і Хадиза» (1883) П. Куліша і т. д. Звернувся до коранічної міфології й Е. А. По в «Аль Аарафі» та «Ізрафілі».

Поема «Аль Аараф» була написана автором під час служби в армії. У листі до Айзека Леа, одного з компаньйонів балтиморського видавництва «Hatch&Dunning», E. А. По натякнув на її першорядні претексти: «Предлагаю Вашему благожелательному вниманию поэму... Она называется «Аль Аараф» – от арабского Аль Аараф – пространства между Небом и Адом, где люди не несут наказания, однако и не достигают еще того покоя и даже счастья, каким, как полагают, отмечено небесное блаженство... Я поместил этот «Аль Аараф» на знаменитую звезду, открытую Тихо Браге, возникшую и исчезнувшую столь внезапно, – она как бы является звездой – посланницей Божества и, в момент открытия ее, Браге совершает паломничество к нашему миру. Одна из особенностей существования на Аль Аараф такова, что даже после смерти те, кто избирают эту звезду в качестве своего местопребывания, отнюдь не обретают бессмертия, – но после второй жизни, исполненной высокого волнения, погружаются в забвение и смерть... Я вообразил перенесенными на Аль Аараф некоторых хорошо известных героев века, когда звезда возникла на горизонте – а именно Микеланджело...» [2; 828–829].