0.2 До проблеми періодизації американської літератури xix століття  (Page 6/8)

Саме тому врахування діяльності Емерсона, продукованих ним ідей та їхніх впливів на творчість як трансценденталістів, так і генерації американських інтелектуалів, що очолила рух за культурну незалежність нації, бачиться необхідним при визначенні категорії американського ренесансу. З творчістю Емерсона та інспірованих його діяльністю інших діячів культури пов’язане формування: 1) нової концепції природи – як майстерні Творця, як утілення божественного духу, гармонія з яким необхідна для відновлення втраченої триєдиної цілісності людини (Емерсон: «вся природа служить метафорою душі людини»); 2) формування нової концепції пізнання , в якому акцентується пріоритет уяви як його вищої форми – наслідку органічного синтезу логічного та містичного, раціонального та інтуїтивного, що привело до 3) виникнення нової концепції мистецтва , універсально-метафоричний характер якого мав бути адекватним аналогом універсально-метафоричного характеру буття.

Мистецтво, згідно з пуританською традицією, розумілось як форма своєрідного проповідництва, а категорії «істини» та «краси» мислилися гомогенними та синонімічно взаємозамінними. Приміром, В. Пібоді вважав «поезію недуже віддаленою від релігії, адже їй теж властива тенденція підносити думки і почуття над рівнем буденного життя» [21, 86]. Тому закономірним можна вважати висновок діячів ренесансу про духовність і сакральність мистецтва і, зосібна, мистецтва слова, потенційно такого ж духовного та натхненного, як і сакральне біблійне слово. Це була одна з важливих ідей, залучених до формування американської концепції романтичного історизму. Викладена у філософсько-естетичних есеях і лекціях Емерсона, вона трактувала минуле як спосіб усвідомлення і розуміння історичної, реалізованої в сучасності місії Америки як Нового Єрусалима. Одним із засобів конкретизації та увиразнення концепції специфічно американського романтичного історизму слугувало використання поширеної в середовищі американських інтелектуалів теорії асоціацій шотландського філософа Арчібальда Емсона. У праці «Нариси про природу і принципи смаку» (1790) він висунув тезу, пізніше модифіковану Емерсоном, про асоціативність історії з біографіями конкретних людей, діяльність яких вплинула на розвиток цивілізації. Тож романтичний варіант трансцендентальної історії сприймався як ланцюг біографій «геніїв» – «представників людства»: «Народжується людина на ймення Цезар – і довгі століття існує Римська імперія...», або «Кожна велика людина – це першопричина, це країна, це доба...» (Емерсон). На його думку, такими були Платон, Сведенборг, Монтень, Шекспір, Наполеон, Гете.

Це привело до формування (4) нової концепції людини . Ідеали нового американського життя діячі ренесансу, як колись їхні попередники у Старому Світі, поєднують з утвердженням самодостатньої, незалежної, свідомої своєї неповторності людської особистості, яка плекає свою унікальну індивідуальність. Як писав Емерсон, «у всіх своїх лекціях я вчив одному: доктрині безмежності людської особистості». Сформована ним концепція «довіри (віри, покладання) до себе (self-reliance)», схарактеризована В. Л. Паррінгтоном як «апофеоз індивідуалізму» [9, 453], з одного боку, утверджувала віру у власні сили, а з другого – стала надійним підґрунтям для формування власної національної культури. Відомий афоризм Емерсона – «Слідуй тільки собі, нічого не копіюй». Зазначмо, що пов’язаний з цим розвиток індивідуалізму в американській суспільній свідомості був наслідком пуританської духовної традиції, в якій чільне місце відводилось особистим стосункам з Всевишнім та особистій відповідальності перед ним. При цьому мистецтво розумілось як один із засобів морального коригування, удосконалення американського Адама у функції творця і будівничого Нового Світу.