0.2 До проблеми періодизації американської літератури xix століття

Оскільки створення національної літератури США, а отже, формування національної літературної класики і, відповідно, традиції припало на добу романтизму, то, як наслідок, маємо постійне ревізування цього відтинку національної історії літератури, що найчастіше умовно хронологізується 1810 – 1860 роками. Утім навіть періодизація цього етапу розвитку американської літератури залишається вельми дискутивною, попри висловлене свого часу Ю. Ковальовим твердження, що «періодизація американського романтизму не становить особливих труднощів» [2, 42]. Скажімо, західні історики літератури, які не вельми полюбляють прокрустові рамці періодизацій чи хронології, запропонували цілу низку альтернативних таксономій. Зокрема, В. Л. Паррінгтон, визнаний репрезентант соціологічного академізму, у своїй найвагомішій праці «Основні течії американської думки» (1927–1930) висловив тезу про те. що поява і залежність течій у мистецтві зумовлені невдоволенням результатами буржуазного розвитку, а також запропонував виокремити в історії американської думки три періоди розвитку. В основу поділу Паррінгтон поклав онтологізовану пуританську дихотомію двох абсолютних начал – добра і зла – як вирішальних чинників формування ціннісних сторін світосприйняття – оптимізму та песимізму, що визначили рух американської думки від «кальвіністського песимізму» (І період) через «романтичний оптимізм» (II період) до «песимізму» (III період) як наслідку новітнього техніцизму, як свідчення втрати волі та утопічних обіцянок стосовно аграрного життя першопоселенців [9]. Створена через двадцять років «Літературна історія Сполучених Штатів Америки», редагована Р. Спіллером, структурувалась за основними етапами становлення американської державності, відповідно до яких розглядались і етапи формування американської літератури. За періодами «Колоній» та «Республіки» настав час «Демократії», у межах якого розглядалась творчість Ірвінга, Купера та По, а як «літературні звершення» у IV розділі І тому аналізувалась діяльність трансценденталістів, Готорна, Мелвілла та Вітмена [4, т. І]. Разом із працею Ф. О. Маттіссена про американський ренесанс [18]це були заледве не основні у першій половині XX ст. спроби класифікації національної літератури згідно з певними, у кожному випадку іншими, критеріями. Визнання зробленого, що дало підстави говорити про два періоди американської історіографії – «добу Паррінгтона» і «добу Спіллера» [2, 30], тим не менш на надто вплинуло на характер пізніших таксономій. У надрукованій 1979 р. антології «Сполучені Штати в літературі» література XIX ст. хронологізується 1800–1870 pp. і поділяється на «Літературний націоналізм» (1800–1840) та «Американську класику» (1840–1870). В обох періодах фігурують одні й ті самі творчі постаті, хіба що твори відселекціоновано відповідно до заявленого визначення першого періоду [23, 150–295]. У «Колумбійській літературній історії США» (1988) 1810–1865 роки визначаються як «The Age of Perspective», «Idealism and Independence» та «Cultural Diversity and Literary Forms» [13], власне, використовуються настільки генералізуючі категорії, що ареал описання культурних об’єктів та артефактів практично стає безмежним. «Диверсивність» прикметна і для методологічних підходів, задіяних при аналізі літературних явищ, що стоїть на заваді формуванню цілісної картини розвитку американської літератури. Усе це дало підстави Д. Перкінсу стверджувати, що, попри «важливість цієї теми, останнім часом (1992 рік. – Т. М.) у Сполучених Штатах науковці мало зверталися до питань літературної класифікації і пов’язаних із нею проблем» [ 10, 54].