0.17 Романтичне коріння мотиву двійництва в романі урсули ле гуїн  (Page 3/5)

У доробку Ле Гуїн, для якого характерне введення бінарних опозицій, відбувається аналогічний рух до їх єдності та взаємодії. Різниця між потрактуванням двома письменниками двійництва полягає в тому, що творчість По, попри величезну амплітуду, перебуває в межах християнської парадигми, а Ле Гуїн шукає їй альтернативу, зокрема в даоській філософії. На думку письменниці, будь-який елемент світу є дуальним, і для досягнення цілісності слід задіяти його обидва виміри. На цьому етапі даоське світобачення Ле Гуїн накладається на аналітичну психологію Юнга, зокрема на вчення про невідворотність інтеграції Его з Тінню.

За спостереженням Ле Гуїн, особливе значення знайомство з Тінню має в період дорослішання, коли особистість "begins to take responsibility of his acts and feelings. And with it he often shoulders a terrible load of guilt ...sees his shadow as much blacker, more wholly evil, than it is" [17, 64]. Єдиний спосіб подолання паралізуючої дії самозвинувачення й самозневаги, на думку письменниці, – "to look at that shadow, to face it, warts and fangs and pimples and claws and all – to accept it as himself– as part of himself" [там само].

Саме тому архетип Тіні найчіткіше виявляється в «Чарівнику Земномор’я», що, за задумом авторки, спочатку призначався підліткам. Цей роман можна було б назвати так, як один із творів По – «Тінь. Парабола» (Shadow – A Parable) [22, 136]. На початку оповіді юний чарівник Гед, керуючись ураженим самолюбством, ледве не випускає зловісну Тінь – "a shapeless clot of shadow darker than the darkness" [20, 34], як йому здається, зі світу мертвих. Рятує хлопця лише допомога вчителя, мага Огіона. Ле Гуїн послуговується й алюзіями на середньовічні легенди про учня чарівника, і мотивом честолюбства й самовпевненості як причиною заволодіння душею нечистим («Вільям Вільсон» По, «Еліксири Сатани» Гофмана), і мотивом підбивання до гріха привабливою жінкою (знов «Еліксири Сатани» Гофмана).

Гордість залишається однією з основних рис героя; незадоволений тими знаннями, які передає йому Огіон, Гед прагне отримати справжню магічну силу в Школі на острові Рок. Але жахлива примара незримо присутня в його житті, про що свідчить і те, що корабель, на якому він дістається острова, називається «Тінь».

Задовго до Джоан Роулінг Ле Гуїн вигадує й докладно описує Школу чарівників, містичний топос якої нагадує і пансіон доктора Бренсбі з «Вільяма Вільсона» По, і монастир капуцинів з уже згадуваного роману Гофмана. Схожість учнів Школи з монахами увиразнюється й атрибутами – плащем із капюшоном і кілком.

Зав’язкою роману стає вчинок Геда, котрий, уже як один із найкращих учнів Школи, знову під впливом гордощів, перевищує дозволене магічними канонами й ненавмисно випускає жахливу Тінь у світ живих. Відтепер метою юного чарівника, що ледве вижив після зустрічі з потойбічним злом, стає не слава й могутність, а знешкодження Тіні, яке можливе лише в разі визначення її справжнього імені. Спочатку герой уважає її породженням світу мертвих і намагається врятуватися від неї (тобто не підозрює про її зв’язок зі своєю особистістю). Намагаючись допомогти хлопчику, що вмирає, Гед заходить за ним дуже далеко, у країну мертвих, і, повертаючись до світу живих, бачить Тінь, що стоїть біля стіни між світами: "The shadow did not have the shape of man or beast. It was shapeless, scarcely to be seen, but it whispered at him, and it reached out towards him. And it stood on the side of the living, and he on the side of the dead" [20, 95].