0.16 Топос дому у творчості річарда бротігана

У різнорідному континуумі американської літератури другої половини XX ст. творчість Річарда Бротігана можна представити як один із прикладів пошуку відповідної духові часу форми для трансляції художніх інтенцій, а також певних екзистенційних орієнтирів.

Джерелом наративних асамблажів Бротігана, для яких прикметний принцип полістилістичної компіляції, що подекуди через поєднання непоєднуваного формує «бездоганний» хаотичний художній простір, виявляється діалогізм художнього мислення. Преференція «відкритого» тексту, який убирає численні культурні традиції, набутки світової літератури, сприяє побудові кількаярусного твору і закодовує інтенцію не лише літературно-художнього пошуку, а й екзистенційного. Так, стратегія діалогу зі світом виявляється в художньому бриколерстві Бротігана, коли романний простір стає плацдармом для апробації стилів і напрямів, а також у певній картографії художнього універсуму. З-поміж його багатьох складових доволі опуклий і ємний топос дому/помешкання, який, між іншим, не функціонує як елемент, що організовує «розріджений», аморфний художній простір.

Бротіган-архітектор більшість своїх романів оздоблює незвичайними будинками. Наприклад, у романі «У кавуновому цукрі» мешканці майже казкової комуни Смертьідея як будівельний матеріал використовують кавуновий цукор. Події роману «Аборт: історичний романтичний роман 1966 року» відбуваються в будинку-бібліотеці, де знаходять притулок герої, які «не надто обганяють в житті», і книжки, які ніхто й ніколи не надрукує. У цьому романі подано своєрідну квінтесенцію бротіганівського героя – людини, яка в цьому світі почувається не вдома. На тлі реальності, до якої важко адаптуватися, інтенсифікується індивідуальний пошук дому, а отже, комфорту й навіть певної стабільності, що контрастує з «об’єктивною дійсністю», яка швидко змінюється. Персонажі роману «Вілард і трофеї з боулінгу: перекручена містерія» – подружні пари Боб і Констанс та Джон і Патрисія – мешкають у двоповерховому будинку, де квартири розташовані на різних рівнях. Квартири ніби звичайні, але «химера» або ж «містерія» відбувається з їх номерами, що підриває «горизонт очікування» у фіналі роману. З-поміж бротіганівських проектів існує занизька й завузька халупа («Генерал Конфедерації з Біг Сура»), невелика та надзвичайно неохайна кімната («Мрії про Вавилон: детектив 1942 року»). Один із найнезвичайніших будинків письменник зображує в романі «Чудовисько Хоклайну: готичний вестерн». Це помешкання нагадує замок, декорований вікторіанськими елементами, утім найприкметніша деталь – це холод, який огортає будинок. Окрім того, у стінах будинку з героями відбуваються неймовірні перетворення.