0.16 Топос дому у творчості річарда бротігана  (Page 2/5)

Будинки і помешкання у творах Бротігана видаються щонайменше дивними і недолугими, розрахованими саме на героїв, яким складно знайти точки дотику з дійсністю поза межами світу, сконструйованого їхньою фантазією. Уникаючи докладного опису, письменник переносить значну частину смислового навантаження на топос дому як суттєвий елемент художнього простору через субверсію «звичного», «стандартного», «унормованого», поглиблюючи акценти абсурду, парадоксу, химери. Окрім того, художній простір урізноманітнюють контрастні ескізи, які в обробці Бротігана виявляються доволі дієвими у формуванні додаткових смислових ярусів. Скажімо, елементи текстового розгалуження, оздоблені «зовнішньою» архітектурою, ускладнюють «інтер’єр» романів, відбувається перетин зовнішнього і внутрішнього, зримого й невідомого, фізичного та ментального. Часто виступаючи об’єктом гри уяви, помешкання перетворюється на пограничну територію, фактична площина якої розмивається іронією і подекуди розріджується елементом казковості. Топос дому, який на зримому рівні співвідноситься із замкненим фізичним локусом, приватною територією, корелює з топосом душі, яка стає територією подорожі, утім, уже не фізичної, а ментальної, територією для продовження пілігримського проекту пошуку «кращого буття». Проте поштовхом для розгортання інтенсіонального наративу слугує, зокрема, презентація індивіда на тлі реальності, маркованої часто-густо дискомфортом.

Некомфортно почувається у кімнаті, яку наймає за непомірну для власної кишені плату, детектив Кард («Мрії про Вавилон: детектив 1942 року»): «Моя кімната дуже брудна, щоб її не бачити, я навіть нещодавно замінив лампи, зменшивши їхню потужність з 75 до 25 В. Справжня розкіш, але іншого вибору в мене не було. На щастя, кімната без вікон, інакше мені було б не солодко. Кімнату огортають сутінки – вона схожа на тінь». По суті, квартира презентує, щоправда, у зменшеному масштабі, непривабливу реальність, в якій детективу доводиться жити й виживати. До того ж «об’єктивна дійсність» висуває чималу кількість вимог і законів, які певним чином конструюють його життя. Утім, одномірна система координат реальності виявляється лише тимчасовим і вимушеним «середостінням». Уява витворює інші виміри існування, де індивід має повну свободу на створення власних правил і, напевно, це найважливіше, має можливість контролювати хід власної історії, а не бути безпорадним об’єктом обставин, долі, фатуму. Таким світом для Карда стає уявний Вавилон, який, з одного боку, спокушає привабливістю, а з другого, загрожує втратою щонайменшого зв’язку з реальністю: «Щоб не думати про Вавилон, мені довелося докласти героїчних зусиль, коли я йшов сходами у брудному, огидному будинку, де тхнуло могилою».

Герої роману «Чудовисько Хоклайну: готичний вестерн» – кілери Камерон і Грієр – потрапляють до будинку сестер, які засмучені зникненням батька-професора під час створення суміші, яка мала б змінити світ на краще. Невдалий експеримент призвів до появи ледь помітної Тіні, яка оселилася в будинку. Вона дивно впливає на свідомість мешканців – зникає контрольованість і послідовність їхніх вчинків, натомість з’являються хаотичність, алогізм, нестримний потяг до реалізації потаємних бажань. Завдання кілерів полягає в тому, щоб знищити Тінь, яка деформує «усталене» середовище. У такому «антуражі» будинок перетворюється на епіцентр подій і осередок плазматичної та мінливої дійсності. Огорнуте загадкою та магією помешкання створює ефект багатовимірності. Герої розробляють чіткій план дій і «подорожують» будинком, відстежуючи маршрут Тіні. У самому ж будинку відбуваються справжні дива. Хлопці спостерігають, що зовнішність дівчат щодня стає все ідентичнішою, аж поки сестри не перетворюються на близнят. Дівчата і кілери стають свідками того, як лакей після смерті з велетня перетворюється на карлика. Підозру викликає і дивна підставка для парасольок – коли вже вбито Тінь і чари ніби розсіюються, з’ясовується, що то і був зачарований професор.