0.16 Топос дому у творчості річарда бротігана  (Page 3/5)

Казкові елементи розширюють фактичну орбіту роману, повертаючи магію до реальності, структурованої раціоналістичними проектами. Магія Бротігана перетинається з іронією над одномірною людиною та одномірною дійсністю, де притлумлюється креативність індивіда. Казкові маніпуляції збільшують простір для роботи уяви і фантазії, увиразнюючи водночас елементи підсвідомого. Пунктирно маркуючи сферу уявного, фантастичного, підсвідомого, ірраціонального, Бротіган підтримує дискретний діалог з По, Шеллі, Андерсоном, Керролом. Утім, меланхолійну тональність діалогу з минулим дещо розвіюють, зокрема, натуралістично виписані відверті інтимні сцени, приправлені невигадливими діалогами та ненормативною лексикою.

Письменник тішиться мімікрією вимислу під реальність. Пряма, утворена реаліями, втрачає «лінійність» і одномірність: «заломлення» фактів у творчій уяві письменника генерує численні «закрути», що створюють романну багатовимірну мозаїку. Отже, увага переноситься на пограничну територію, на перетин світів внутрішнього та зовнішнього, де здійснюється спроба відшукати рівновагу. Пограничний стан зумовлює внутрішню напругу, імплікує діалогічність, відкритість, зрештою перетворюється на відправний пункт пошуку ідентичності, самості. Мікшуючи реальне й фантастичне, Бротіган перетворює життя на дільтеївський потік вражень, які в романах знаходять відображення в сюрреалістичних картинках. Несподівані асоціації, парадокси, алогічне зіткнення думок та образів, надметафорійність відбивають світочуття, яке витворюється на основі раціонально-чуттєвого, свідомо-інтуїтивного осягнення буття.

Реальні масштаби помешкань ніби співвідносяться з відображенням в кривих дзеркалах, де з’являється лише ілюзія помешкання, яке приховує хаос. Відтак, топос дому, який акцентується, зокрема, через неординарну презентацію та химерну гру, транслює ідею опори, стабільності, імовірного комфорту. Хаос структурується за індивідуальними правилами, утім, він не зникає, суттєвою виявляється інтенція до «діалогу» з ним і віталізації власної картини світу. У фокусі уваги залишається концепція «існування за логікою необхідності» [1, 115], утім, зумовлена нею песимістична тональність притлумлюється невигадливим гумором, наївізмом, фривольною грою уяви.

Отже, реальність не імпонує бротіганівським героям – привабливішим видається їм світ мрій та фантазій. Завдяки дому, що служить прихистком від зовнішнього світу, реалізуються елементи концепції романтичної втечі. Однак приватна територія не перетворюється на осередок повної гармонії та балансу: комфорт і реальність виявляються майже несумісними. Романтичний проект в аранжуванні Бротігана виявляється незавершеним, мрія межує з жахом/кошмаром. З’являються іронія та скепсис, що знімають пафос пошуку істини й панацеї для недосконалого світу. У такому контексті щонайменше дивні бротіганівські помешкання можна інтерпретувати як точки заломлення романтичної концепції втечі. Таку стратегію перелицювання доповнює трансформація романтичного індивідуалізму, що певною мірою зумовлює видиму простоту бротіганівської «архітектури».