0.16 Топос дому у творчості річарда бротігана  (Page 4/5)

Поціновуваний романтиками індивідуалізм укладає зримі рівні творів, де в центрі – гіпертрофоване авторське «я». Неприховані численні алюзії, що оздоблюють романи, засвідчують їх зв’язок із доробком Дікінсон, По, Вітмена, Торо. Утім, романтичний спадок не реінкарнується, не копіюється, а, послуговуючись лексикою Дж. Барта, перетравлюється. У цьому контексті привертає увагу перший роман Бротігана «Ловля форелі в Америці», який забезпечив письменникові репутацію «почесної дитини часу» [3, 248]. У світлі обраної теми – топос дому – він доволі знаковий і певною мірою ілюстративний через відсутність чітко визначеної приватної території наратора – будинку, будь-якого помешкання, дому як такого взагалі.

Сюжет роману «Ловля форелі в Америці» розгортається довкола мотивів риболовлі й подорожі, що утворюють невидимі зв’язки між топосом Америки і «топосом» душі наратора. Приміром, одна площина твору презентована подорожжю «реальною мапою», а інша – внутрішнім світом оповідача. Відсутність чітко окресленої приватної території певною мірою імплікує рух, викликаний з одного боку, бажанням відшукати ідеальний струмок, а з другого – невдоволенням реальністю. Внутрішній дискомфорт дає поштовх потоку історій, де перетинаються дійсність і вигадка, де в хронотопному хаосі зникає відчуття реальності, де наратор стає всемогутнім творцем власної історії, власного буття.

Своєрідний ланцюжок тут можна продовжити літературними набутками «близького» Бротіганові, принаймні з погляду часової дистанції, – Дж. Керуака. Ідеться про роман «На дорозі», де шлях виступає в ролі дому, території існування, життя.

Бротіган, як і його попередники, вибудовує картину світу, покладаючись на власну правду, власні сили, і завдяки цьому реалізує концепцію self-reliance, self-experience. Утім, його індивідуалізм уражений сумнівом, що свідчить про хисткість світочуття письменника. Інтроспекція, самоаналіз відкривають нові території безмежного ментального простору – тут своєрідним продуктом стає образ «мандрівника» не лише реального/фізичного простору, а й уявного. Такий прикметний для романтичної парадигми спадок інкрустовано і в художню тканину романів Бротігана. Проте в інтерпретації письменника самозаглиблення провокує сум’яття й невизначеність.

Проектуючи помешкання, Бротіган використовує набутки минулого й експерименти сучасності, реалізуючи своєрідне творче кредо «бути давнім і сучасним водночас». Тісно й хаотично переплетені в одному художньому просторі, численні елементи традиції завершених і чітких форм, ліній, пропорцій, які імплікують своєрідну телічність раціоналістичних програм, стають складниками мінливої, аморфної «ковзної» поверхні, де комбінуються раціональне й ірраціональне, що розширюють площину сприйняття.

Дім в інтерпретації Бротігана перетворюється на «шкаралупу» для індивіда, який у реальному світі існує «наодинці» з буттям. З одного боку, шляхом зосередження в будинку пошуку індивідом точок дотику з часом, культурою, історією, активізується певною мірою частина спадку Готорна. Утім, літературна паралель модифікується, адже митець XX ст. уникає вагомого для його попередника елементу родинної історії, спадковості, дискретного зв’язку поколінь.