0.9 Мультикультурна передісторія гестер прінн (роман б. мухерджі  (Page 3/6)

Б. Мухерджі змальовує Сейлем XVII сторіччя як жваве портове містечко, де переплелися нації та мови, а пристані заповнені моряками, шльондрами та пияками. В обігу були як французькі, так і іспанські монети. Однак Сейлем, попри свою репутацію міста відьом, має зовсім іншу історію: його багатство та процвітання повністю залежало від торгівлі зі Сходом. Джуді Ньюман згадує музей Пібоді та його «величезну колекцію азіатського мистецтва, порцеляни, шовків та коштовностей з Індії, Китаю та Японії, його морську колекцію та сувеніри зі Сходу. У часи процвітання на печатці Сейлема були зображені пальма і корабель, а девізом слугували слова «Divitis Indiae usque ad ultimum sinum». («До найдальшого порту багатого Сходу»)» [13, 72]. Б. Мухерджі описує портові міста на кшталт Сейлема як «нервові центри свого часу» [ 12, 47], тому що це місто мало торгівельні зв’язки з багатьма країнами Сходу, зокрема з Індією.

Авторка проводить паралелі між тим, як проходив обмін ідеями, стилями, символами в часи існування американських колоній та в XX ст. У романі постійно відбувається перехресне запилення культур. Наприклад, згадуючи індуський міф про Сіту, Б. Мухерджі пропускає його через свідомість американки Ганни з XVIІ століття, а читачеві його переказує американка Бей з XX ст. Так «Рамаяна» реінтерпретується через готорнівську «Червону літеру», яка, у свою чергу, збагачується індуським епосом, міфологією, історією, перетворюючись уже на нову розповідь – про Сейлем Бібі, яку й написала Б. Мухерджі.

Зв’язок між двома романами простежується на багатьох рівнях – це і прямі посилання, й алюзії, гра слів, символізм, елементи сюжету. В тексті роману містяться численні роздуми, натяки, рефлексії щодо символічної літери «А». Наприклад, Бей Мастерс натрапляє на згадку про діамант у журналі «А&А» («Auctions and Acquisitions»). Алегоричне значення отримують у романі й інші літери: «Тоді Ребекка постала в пам’яті Ганни і заговорила: «А – це активність, доню». «Б – бунтарство», – продовжила Ганна. – «В – відвага. Г– гонитва. Д – душа. Е – екстаз...» А І, думала Гестер, згадуючи вишивку на рукавах жінок, означає коханець-індіанець. «І – це незалежність», – сказала Ганна» 112, 54]. Таким чином, Ганна розуміє, що, аби вижити, вона сама має «створювати правила, а не слідувати їм» [ 12, 234].

Ім’я Гестер проходить через весь роман. Так звали найближчу подругу Ганни в Сейлемі (Гестер Маннінг, яка померла в юному віці). Так Ганна називає в Індії свою служницю Багматі, яка стає її подругою: помираючи на полі бою, Багматі перетворюється на Гестер Геджис, у тілі якої захований діамант. Письменниця використовує ім’я Гестер уже як загальну назву на позначення жінки, яка кидає виклик суспільним умовностям, говорячи: «Або вона підніме суспільство разом з собою на новий рівень, або загине в цій спробі. Люди або підуть за нею, або вб’ють її» [12, 59]. Тобто підтверджуються слова Карла ван Дорена проте, що Гестер стає уособленням «...принципів, що рухають життям, які в різних суспільствах можуть стримувати, але які все ж наполегливо розвиваються. її історія – це алегорія пристрасті, яка є джерелом вітальності людства» [3, 68].