0.8 «п’єси червоної літери» сьюзен-лорі паркс: жорстокі фантазії  (Page 5/5)

В обох частинах дилогії панує не лише колір крові, а й сама кров. Окрім заплямованих інфантицидом героїнь – друга Гестер з’являється на сцені у «blood-spattered apron», – під її знаком перебувають й інші дійові особи: «мисливці», прототипами яких можна вважати переслідувачів рабів-утікачів на південних плантаціях, а також м’ясник із закривавленим ножем, коханець Гестер II. При цьому назва першої п’єси багатозначна – вона натякає не лише на те, що всі її персонажі (а з ними й суспільна система в цілому) тією чи тією мірою «у крові» Гестер та її сина, оскільки стали причиною їхньої загибелі, а й на поширений аргумент прихильників расової нерівності щодо вродженої приреченості чорних на злочин – «it runs in their blood».

Жанроформа

Вочевидь, не лише концептуально-змістові зсуви, а й інше жанрове оформлення зумовило посутні відмінності між текстами Готорна й Паркс. Драматична природа дилогії принципово унеможливлювала застосовані у прозовому творі засоби розкриття внутрішнього світу персонажів. Зазвичай драма має для цього власний багатий арсенал, проте в задум Паркс не входило створення психологічної п’єси, що вписувалася б у парадигму міметичного театру. В її умовній театральній моделі абсурдистські прийоми поєднуються з плакатною технікою агітпропу. Персонажі функціонально-одномірні, це карикатури або типажі, але аж ніяк не повнокровні характери. Композиція фрагментарна і складається з коротких епізодів – щоразу болісніших зіткнень протагоністки з ворожим світом, завдяки чому нагнітається напруга, що вибухне дітовбивством. Тим часом можна говорити про присутність театрального начала і в романі Готорна, фактуру якого значною мірою утворюють ретельно зрежисовані автором мізансцени – дуети, тріо, масові сцени з відповідними декораціями, світловими ефектами та звуковим супроводом. Дискурс наратора перекидає між ними містки, необхідні для руху зовнішнього та внутрішнього сюжетів. У Паркс цю функцію відведено пісням-зонгам, ноти і слова яких подано як частину тексту. Другій п’єсі передує іронічний епіграф-пояснення, що пародіює конвенції та лексику мелодрами XIX ст.: «Потойбічна історія, де діє шляхетна (noble) Мати, її Син, що зійшов з правильного шляху (wayward), та інші. Їхній затьмарений негараздами початок, їхній тяжкий кінець» [8, 113]. У гротесково викривленому вигляді сюжетні елементи мелодрами справді фігурують у творі – це взаємне невпізнання матері й сина, що призводить до фатальних наслідків, або трансфігурація злочинця під впливом кохання. Отже, об’єктом глузування й водночас будівельним матеріалом для Паркс слугує не лише класичний роман Готорна, а й найпоширеніший упродовж усього позаминулого століття жанр національної драматургії.

Можна зробити висновок, що від суто постмодерністської гри з набутками минулої культури дилогію Паркс відрізняє насамперед трагізм (хай і у фарсовому забарвленні) сконструйованих нею ситуацій, точкою відштовхування для яких прислужився знаковий для національної культурної матриці роман «Червона літера». Крім того, очевидна расово-гендерна ангажованість твору, що виявляється на всіх рівнях і засвідчує авторську інтенцію щодо суспільного резонансу п’єс, які у формі театрального дійства набувають статусу публічного висловлювання. Звернення до хрестоматійного тексту дало авторці змогу, з одного боку, спертися на з дитинства знайомі кожному американцеві образні, сюжетні, ідейні схеми з метою привернути увагу до маргіналізованого суб’єкта національного дискурсу. З іншого боку, травестування мотивної сфери першоджерела, реконфігурація символіки, спрощення до вульгаризмів/профанності мовно-стильового регістру готорнівського роману свідчать про іронічне ставлення Паркс до оригіналу, що, на її думку, не втілює етосу її суспільно-етнічної групи. Звідси бажання доповнити (або навіть замінити) його викриттям тих «червоних літер», якими, на її думку, Америка таврує своїх чорних пасербів і особливо пасербиць.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бовуар С. де. Друга стать: У 2-х т. – К.: Основи, 1994. – Т1.

2. Михед Т. Пуританська традиція і література американського ренесансу: 1830–1860. – К.: Знання України, 2006.

3. Мілеш К. Сексуальна політика. – К.: Основи, 1998.

4. Фуко М. Забота о себе. История сексуальности-ІІІ. – К.: Дух и литера, 1998.

5. Foucault, M. Power/Knowledge. Selected Interviews and Other writings 1972–1977. – N. Y: Pantheon Books, 1980.

6. Hawthorne, N. The Scarlet Letter. – N. Y: Dover Publications, 1994.

7. Parks, S. -L. The America Play and Other Works. – N. Y: Theatre Communications Group, 1995.

8. Parks, S. -L. The Red Letter Plays. – N. Y: Theatre Communications Group, 2001.