0.17 Романтичне коріння мотиву двійництва в романі урсули ле гуїн  (Page 5/5)

У Геда відсутня озлобленість героя Мелвілла, він рішуче і стоїчно йде назустріч своїй смертності – не заради перемоги над нею, а для усвідомлення її необхідності, і тому йому вдається поєднатися з нею не в загибелі, а в житті, на східному краю Земномор’я, де сходить сонце. На думку друга Геда Ветча, що супроводжував його в пошуках Тіні, у цьому двобої він "had neither lost nor won but, naming the shadow of his death (курсив мій. – H. К.) with his own name, had made himself whole: a man who, knowing his whole true self, cannot be used or possessed by any power other than himself, and whose life therefore is lived for life’s sake and never in the service of ruin, or pain, or hatred, or the dark" [20, 199].

Потрактування Тіні як уособлення страху смерті, який людина має долати, дає ще одне пояснення архетипу Юнга і відкриває можливість у дещо новому ракурсі побачити сутність романтичного мистецтва. Л. Карасьов розглядає образи двійників як носіїв «вітального смислу» їхніх володарів, як «іноформи» їхніх тіл, а з ними й тіла письменника, який несвідомо шукає безсмертя, продовження свого «Я» у творчості [4, 55–82]. Припускаючи, що в людській душі існує анти-его – «немо», або «ніхтовість» (nobodiness), Джон Фаулз пише: «Усе романтичне і постромантичне мистецтво переповнене страхом перед немо, втечею індивіда від будь-якої загрози його індивідуальності» [8, 74]. Смерть для людини західного світосприйняття, яка втрачає віру, – це максимальна загроза її індивідуальності, і, можливо, тому «...романтичне мистецтво зазвичай вирізняється... живою присутністю автора у творі» [11, 152].

У перших романах Земноморського циклу чарівники виступають уособленням творчої особистості, деміургами, що, подібно до письменників, впливають на світ завдяки Істинному Мовленню (True Speech) або Мові Творення (Language of the Making), де назва кожної речі – це її сутність, а справжнє ім’я людини – одне зі слів Істинного Мовлення. Магія для Ле Гуїн служить метафорою креативного досвіду: "Wizardry is artistry" [15,11].

Написаний у переламний для літератури період, через рік після виходу «Смерті автора» Р. Барта, роман «Чарівник Земномор’я», на нашу думку, відображає розчарування в культі індивідуалізму й ностальгію за цілісністю. На прикладі долі Геда авторка наголошує, зокрема, на надзвичайній відповідальності творця: на даному етапі метою письменства має бути не проекція власного «Я» на твір-двійник, зумовлена свідомим або несвідомим бажанням безсмертя, а спроба розчинити своє «Я» у світі та творі заради балансу суб’єктивного й об’єктивного, авторського й читацького. Прийняття власної скінченності (фізичної й літературної) для автора є елементом самоусвідомлення й самопізнання, який надає надзвичайної цінності буттю й живильної енергії слову: "...Murre asked, 'What of death?' 'For a word to be spoken', Ged answered slowly, 'there must silence. Before, and after'..."[20, 182].

Таке прочитання «Чарівника Земномор’я» можливе саме в контексті проходження Ле Гуїн шляхами романтичної традиції: у творі погляд авторки рухається від гри свідомості й підсвідомості, життя і смерті, притаманної творчості По, через проекцію суб’єктивних уявлень на світ – трагічну путь Ахава – до об’єктивно-споглядального типу свідомості Ізмаїла – єдиного, хто врятувався в романі Мелвілла. Досягнення об’єктивно-споглядального світобачення, властивого даосизму, – і служить творчим орієнтиром письменниці.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Берковский Н. Лекции и статьи по зарубежной литературе. – Спб.: Азбука-классика, 2002.

2. Денисова Т. Про романтичне у реалізмі (Із спостережень над сучасним романом США). – Київ: Наукова думка, 1973.

3. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. – К.: Академвидав, 2003.

4. Карасёв Л. Онтология и поэтика // Вопросы философии. – 1996. – № 7.

5. Мелетинский Е. О литературных архетипах / Чтения по истории и теории культуры. – Вып. 4. – М: РГГУ, 1994.

6. Романчук Л. Генезис «демонического героя» в романтизме // Придніпровський науковий вісник. – 1998. – № 130 (197), листопад.

7. Синева Е. К вопросу о термине двойничество // Человек. Природа. Общество. Актуальные проблемы. Материалы 13-й международной конференции молодых ученых, 26–30 декабря 2002 г. – СПб., 2002.

8. Фаулз Д. Арістос. – Вінниця: ПП «Видавництво "Тезис"», 2003.

9. Шогенцукова Н. Опыт онтологической поэтики. Э. По, Г. Мелвилл, Д. Гарднер. – М.: Наследие, 1995.

10. Юнг К. Г. Архетип и символ: Пер. с нем. – М.: Ренессанс, 1991.

11. Юнг К. Г. О психологии восточных религий и философий: Пер. с нем. – М.: Медиум, 1994.

12. Attebery В. The Fantasy Tradition in American Literature: From Irving to Le Guin. – Bloomington, IN: Indiana University Press, 1980.

13. Gunew S. Mythic Reversals: The Evolution of the Shadow Motif// Ursula K. Le Guin / J. D. Olander, M. H. Greenberg, eds. – Edinburgh: Paul Harris Publishing, 1979.

14. Ketterer D. New Worlds for Old: The Apocalyptic Imagination, Science Fiction and American Literature. – Bloomington, IN: Indiana University Press, 1974.

15. Le Guin U. K. Dreams Must Explain Themselves. – NY: ALGOL Press, 1975.

16. Le Guin U. K. Ketterer on the Left Hand of Darkness // Science Fiction Studies. – July 1975. – № 6. – Vol. 2. – Part 2.

17. Le Guin U. K. Language of the Night: Essays on Fantasy and Science Fiction. – NY: Putnam, 1979.

18. Le Guin U. K. A Response to the Le Guin Issue // Science Fiction Studies. – 1976. – № 8 – Vol. 3. – Part 1.

19. Le Guin U. K. The Wind’s Twelve Quarters. – NY: Harper and Row, 1975.

20. Le Guin U. K. A Wizard of Earthsea. – L: ROC/ The Penguin Group, 1991.

21. Melville Herman. Moby-Dick, or the Whale. – Chicago: Northwestern University Press, 1988.

22. Рое Е. A. The Selected Writings of Edgar Allan Рое. – New York: W. W. Norton&Company, 2004.