0.4 Семіотика глибини в новелах е. по та г. мелвілла  (Page 2/4)

Письмо По заперечує думку про те, що автора вело за собою сліпе натхнення. Одна з основних характеристик його творчості – чіткість. Увага читача, який за природою входження в текст рухається від деталі до деталі, усе ж без перешкод зосереджується на загальній картині твору. Глибина емоційного впливу забезпечується єдністю теми, сюжету, образної системи. Тож перед нами теорія контрапункту, сформована самим Е. По. Він називав написання художнього твору будівництвом, але порівняння його оповідання з будинком зовсім неправомірне. Своїми творами цей письменник будує космос, не претендуючи на всеосяжність його висвітлення. Утім, літературний аналіз його творчості наштовхує і на інший висновок: Ц. Тодоров цілком переконливо пропонує бачити в Е. По дослідника меж, а розкриття таємниці межі може претендувати на всеохопність. Отже, інтерпретація глибини в новелах одночасно накреслює карту творення абсолюту у творчості Е. По.

Рядок із «Країни снів» – «Out of SPACE – out of TIME» – не лише може слугувати епіграфом до поезій Е. По, він також передає перше положення організації всесвіту в його творчості. Можливість подолати час, опинитися поза ним в оповіданнях По виникає внаслідок заглиблення: зовнішній час залишається десь на невидимій поверхні і стає неважливим (зовсім не принципово знати, де й коли відбувається дія в новелі «Маятник та провалля»), завдяки матеріальній уяві автора маємо змогу заглибитися в час і потрапити в новий світ. На поверхні лишаються питання видової та жанрової належності. Беручи на озброєння думку Достоєвського, що Е. По якщо і фантастичний, «то лише поверхово», дивимося вглиб, під покров фантастичного.

Відсутність межі – один з основних принципів теорії відносності в побудованому Е. По космосі. В оповіданні «Острів фей» оповідач стверджує єдність реального та «фантастичного», вкладаючи в останнє одухотворення природи. У Мелвілла фантазія та життя також виступають як синоніми. На початку своєї розповіді герой-оповідач новели «Тераса» зазначає: «Подорожував я насправді, але, якщо замислитися, історія ця так само гідна уваги, як якби була вигадкою», – і цим стверджує вищість уявного над реальним. З огляду на цю позицію наступне розвінчання героєм казки зовсім не заперечує дієвість іншої реальності, відмінної від звичної. Американські романтики Е. По та Г. Мелвілл організовують в своїй творчості нову модель всесвіту, відмінну від картини як раннього, так і пізнього європейського романтизму. Два світи у них не взаємоперетікають, не постають трагічно розірваними. Єдність нової безумовної реальності забезпечується в їхніх новелах уміщенням одного світу в інший. Модель кола в колі диктує і правило руху в цьому космосі – це заглиблення. Коло, що природно уникає будь-якої прямолінійності – фігура глибини, найпридатніша для романтичного тексту.

У побудованому з окремих новел космосі Е. По значеннєвою залишається достеменність оповіді. Дивні історії героїв-оповідачів у творах По мають, так би мовити, «прикриття», що виправдовує, надає псевдонаукове алібі незвичному (це інквізиторські тортури, оніричні стани в «Маятнику та проваллі», лихоманка, кальян «У смерті життя», розповідь очевидця в «Падінні в Мальстрем»). Герої балансують на межі двох світів. Знепритомнівши, персонаж «Маятника і провалля» бачить казкові картини в згасаючих вуглинках, чує чарівну музику. Заглиблюючись «під реальність», він відкриває для себе одного незвідане, небачене та невідчутне для інших. Перебування на порозі смерті дає можливість виявити глибинну площину життя – у героя «Падіння в Мальстрем» уява вперше звільняється з-під влади розуму. А затримка на цьому порозі пробуджує майже просвітницький дискурс – герой «Падіння в Мальстрем» на практиці осягає основи геометрії та фізики. Як бачимо, різні види прикриття відіграють роль містка чи сходинки від нашого звичного уявлення про життя до світу творчості По.