0.18 Американський мілленаризм та апокаліптика романтизму: художні  (Page 11/3)

Література – свідок великої кількості письменницьких спроб проголосити свою батьківщину/країну «Новим Ізраїлем», що обраний Богом для облаштування Царства Божого на землі. Але саме для Америки мілленаризм слугує визначальною точкою історичного й культурного відліку, він і досі залишається фундаментом й постійним енергетичним джерелом американської ідеології. Приміром, символ споживацької культури – найдоступніша купюра вартістю один долар – мілленаристськи маркований цитатою з Вергілія – Novus ordo Seclorum – пророцтвом нової золотої ери, що покликане спрямовувати свого щасливого власника, нового американського Адама, шляхом self-made man.

Перший крок в окресленні мілленаристського характеру Америки був зроблений ще Колумбом, який вважав відкриті ним нові землі Новим Світом Одкровення. Утілення Тисячолітнього Царства вбачати в Америці й колоністи-пуритани Нової Англії. А століттям пізніше у «Великому пробудженні» Джонатан Едвардс проголошує перший етап реалізації апокаліптичного призначення Америки: «Цей новий світ був відкритий саме тепер, напевно, для того... щоб в ньому Господь міг покласти початок нового світу в духовному сенсі» [5, 314]. Поява в американській культурі образу нового Адама, що наразі становить собою один із засадничих складників американської свідомості, теж зумовлена вірою у провіденціальність Нового Світу. Секуляризована версія цієї концепції, що використовувалася насамперед трансценденталістами, дає змогу подивитися на американця як на людину, що наділена «унікальною здатністю бачити все суще по-новому, очима невинної дитини й завдяки цьому сприймати неспаплюжений світ Америки як цнотливий Едем» [4, 168]. Майже маніакальний характер американського мілленаризму так чи так оприявнюється в різні часи, у різних сферах суспільного життя, і, кількість його інтерпретацій зростає. За прикладом такої полярності мілленаризму звернімося до Г. Мелвілла, який у 1850 році зазначив, що американці – «особливий, обраний народ», а вже за чверть століття оприлюднив зворотний бік мілленаристської медалі, показавши, як в кризові періоди історії нестримна віра американців у блискуче майбутнє своєї країни переходить у глибокий відчай: «розтринькано останній спадок... // Будуйте храми Кінця Шляху! // Колумб прогнав романтику з Землі; //Для людства не залишилось Нового Світу» [7, 24].

Саме такий настрій, подеколи надто депресивний, спостерігаємо протягом найбільш апокаліптичного, на наш погляд, періоду культурного розвитку Америки – Романтизму. Цей настрій як спадкова хвороба передався і періоду кінця XX – початку XXI століть й був посилений подіями 11 вересня 2001 року. Тож спробуймо розглянути можливі шляхи художнього втілення апокаліптичної парадигми в американській так званій «сімейній» прозі (domestic fiction, Matthews). Особливу увагу при цьому слід звернути на функціонування апокаліптичної парадигми історії як фабульної схеми творів, особливо що стосується екстраполяції цієї схеми на історію родини/сім’ї. Крім того, викликає інтерес специфіка оприявлення образу нового Адама , а також понять апокаліптичного дуалізму та апокаліптичного шлюбу (за концепцією М. Г. Абрамса) на матеріалі новели «Падіння дому Ашерів» Е. По та роману «Та, що заводить годинник» Е. Тайлер. XIX століття – це епоха, коли біблійні схеми та персонажі все частіше використовуються в американській культурі як оболонка для нових ідей й понять, завдяки чому значно розширюється поле конотативних та інтерпретаційних маневрів. Одна з таких категорій-схем, якій відведено вагому нішу в фундаменті американського суспільства, – родина. Архетипова за своєю суттю, вона виступає, з одного боку, гарантом реалізації мілленаристичної програми Америки, а з другого – стає втіленням апокаліптичних очікувань американців (що, безперечно, мало відбиватись і в літературі).