0.19 Передромантичне та романтичне в американському романі другої  (Page 6/6)

У класичній артуріані Ланселот Озерний не був удостоєний честі побачити Святий Грааль, бо скоїв гріх перелюбу. В іронічній інтерпретації У. Персі Лане Ламар зазнає поразки в пошуках «несвятого Граалю» тому що, як він вважає, феномен відсутній як такий (іншими словами, через розбіжність між усталеністю знака та амбівалентністю референта). Вирішивши наблизитися до гріха упритул, Ланселот за допомогою відданого слуги Елгіна встановлює у спальні Марго приховану камеру, сподіваючись зафіксувати момент гріха на плівці. Як і у випадку з героями попередніх творів, сприйняття протагоністом реальності подається через оптичну метафору (якщо Бінкс «сертифікував» дійсність через кіноекран, Уілл – роздивляючись світ у телескоп, а Том Мор – «скануючи» людей лапсометром, то Лане намагається проникнути в сутність реальності за допомогою кінокамери). Але замість очікуваної картини отримує лише негатив силуетів. Вирішивши особисто пізнати смак злочину, Лане убиває коханця Марго та вчиняє пожежу у Бель Айл. Але замість диявольського долучення до зла він констатує лише повну відсутність будь-яких відчуттів. «Отже, ніякого несвятого Граалю нема, так само як ніколи не було Граалю Святого», – розчаровано підсумовує Лане [5, 253]. Тобто кожна з іпостасей Ланселота – лицаря, героя, демона, лиходія – іронічно травестована насамперед через девальвацію самих понять демонічного, героїчного, лицарського та відсутністю референта, відповідного канонічному символу.

Слід зазначити, що розуміння й маніфестація теми гріха і зла в «Ланселоті» набагато ширші, ніж це було властиво літературі Півдня початку століття; їх витоки – не лише в регіональній історії (з її християнським фундаменталізмом, стоїчною етикою та рабовласницким минулим як основними чинниками формування даної тематичної лінії), а й значною мірою у прикметній для європейського світовідчуття XX століття метафізичній ситуації, відомій, за визначенням Ніцше, як «смерть Бога», що розуміється як зникнення з буттєвої сцени Абсолюту як такого, переміщення вищого авторитету ззовні всередину особистості, та як наслідок, – руйнування іманентності моралі, суб’єкта, людини Абсолюту. Ідеї етичного релятивізму та вседозволеності для «людинобога», відсутність морального виправдання будь-якої діяльності (насамперед злочину) та розхитування визначень добра та зла навіть у теологічній царині – усі ці окремі вияви онтології метастабільності становлять найбільший інтерес для письменника-католика. «Коли всі такі чудові, ніхто не переймається Богом... У наші часи, коли ніхто ні в чому не винний, єдине, що нам потрібно – це пошук Зла. Покажіть мені хоч єдиний гріх!» [5, 138], – звертається Ланселот до свого слухача Персиваля. Отже, у певному розумінні «Ланселот» – це художня анатомія реальності, структура якої порушена через усунення етичної основи, що її й намагається дослідити автор шляхом протиставлення християнського, південного стоїчного та нігілістичного світоглядів. Звідси – численні паралелі між «Ланселотом» У. Персі та романами Ф. М. Достоєвського, насамперед таких як «Брати Карамазови»та«Біси» (Т. Д. Янг, Р. Коулз, Я. Торп, І. В. Яковенко, Л. В. Хваль), щоправда, з обов’язковим уточненням, що Персі писав за часів, коли концептуалізм «філософії життя» стає повсюдним й наскрізним, зокрема й у культурі й мистецтві, і на противагу йому робляться спроби вже на нових умовах духовного буття відновити втрачену цілісність (згадати хоча б літературу «нового консерватизму» у США). Тому, збагачене художнім досвідом постмодернізму, глибинне дослідження ідей етичного релятивізму в Персі має переважно іронічне, а подекуди й саркастичне забарвлення.

У цілому широке використання У. Персі елементів готичної традиції в романі (семи, хронотоп, фабульні ходи, типажі) симптоматичне й неоднозначне. Іронічне переосмислення готичної знаковості висуває на передній план проблему невідповідності усталеної символіки (зокрема й готичної) сучасному референтові через анігіляцію абсолюту, ієрархій, моральної ідентичності, десакралізацію бачення світу, та як наслідок – десакралізацію й девальвацію самих понять демонічного й містичного, які у другій половині XX століття виявляються онтологічно розмитими, віртуалізованими, дискретними та втрачають свою основну властивість – піднесеність і жах.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Денисова Т. Новейшая готика (о жанровых модификациях современного американского романа) // Жанровое разнообразие современной прозы Запада. – К.: Наукова думка, 1989.

2. Хваль Л. Достоєвський і «Південна школа» американського роману (типологія і контактно-генетичні зв’язки): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата філологічних наук. – К., 2001.

3.BottingF. Gothic. – London and New York: Routledge, 1996.

4. Dowie W. J. Lancelot and the Search for Sin // The Art of Walker Percy. – New York, 1999.

5. Percy W. Lancelot. – New York: Picador, 1999.

6. Percy IV. Lost in the Cosmos. – New York: The Noonday Press, 1992.

7. Smith A., Wallace J. Gothic Modernisms. – New York: Pal-grave, 2001.