0.12 Трансформація концепції «self-reliance» в американській  (Page 5/4)

Філософську, естетичну й історичну вартість того чи того феномену культури, напевне, найоб’єктивніше можна оцінити з відстані часу. Один із критеріїв такої оцінки – вагомість впливу певного явища на наступні течії та напрями й інтенсивність його критичного переосмислення.

З цієї позиції цікавий і очевидний діалог теоретичних постулатів американського романтизму і постмодернізму, естетичні й поетологічні перегуки двох напрямів, а також постмодерністські запозичення і трансформації дискурсу романтизму. Якщо говорити про вплив романтизму, зокрема, емерсонівських ідей, на найновітнішу літературу США, то тут доречніше вести мову про внутрішні зв’язки. Підстави відстежувати їх дає той факт, що емерсонівська філософія, без сумніву, мала значний вплив на формування суспільно-політичного ідеалу людини для американських інтелектуалів, і слід цього впливу не загубився й донині. Водночас ставлення до філософської спадщини Емерсона було й залишається досить суперечливим: одні називають його наймудрішим американцем [4, 140], людиною, що була й ідеалістичним мрійником і предтечею прагматизму [4, 143], інші ж звинувачують його в містицизмі, гіпертрофованому чи навіть вульгаризованому платонізмі [4, 143].

На нашу ж думку, саме увага Емерсона до можливостей Людини, віра в її самобутність і внутрішній потенціал, котрі, власне, найчастіше ставали предметом критики, – дуже продуктивна в річищі пошуків американської літератури кінця XX – початку XXI століття, коли високі, всеосяжні, подекуди абстрактні суспільні ідеали та концепти поступилися місцем локальності, фрагментарності, що переросла в мозаїчність, а отже, інтересам, поглядам і філософії окремо взятого індивіда.

Концепція «self-reliance» викладена Емерсоном в однойменному есе 1841 року. Це період, коли він, на думку дослідників, остаточно втративши віру в традиційне християнство, прийшов до трансцендентного бачення «the infinitude of man», що виникає внаслідок безпосереднього контакту людини з Богом. Концепція «self-reliance» уже в середині XIX століття зазнавала критики як антисоціальна і просто шкідлива [4, 159]. Пізніше її стали тлумачити значно прихильніше, а сьогодні саме це есе називають «Декларацією інтелектуальної незалежності» [3, 103].

Для літератури початку XXI століття ідея «self-reliance» може розглядатись як одна з найпродуктивніших у теоретизації пошуку самості, моральної та тендерної ідентичності, утвердження права на існування інакшості як форми нонконформізму. При цьому слід мати на увазі, що сучасні письменники все ж не оперують такими важливими для світобачення Емерсона поняттями, як душа, наддуша чи божественне провидіння, які, зрозуміло, присутні і в концепції «self-reliance». Сімейна сага Дж. Юдженідеса «Мидлсекс» (Middlesex, 2002), про яку йтиметься далі, написана в культурних і соціально-історичних умовах, цілком відмінних від емерсонівських. Парадигматичні зсуви у свідомості індивіда й соціуму, травматичний історичний досвід попереднього століття повністю деконструювали ідеологами і метанаративи минулого. Але при цьому, актуалізуючи проблеми особистої й колективної ідентичності, персоналізації історії та міфологізації сучасності крізь призму родинних перипетій, роман Юдженідеса імпліцитно підводить до тих постулатів, які визначають суть емерсонівського поняття «self-reliance». Якщо спробувати сегментувати його (що, безумовно, приведе до певного спрощення і схематизації, як і будь-яка спроба запровадження «жорстких» критеріїв у гуманітарних науках), то виявляється, що основою «self-reliance» є нонконформізм індивіда, свідомо заглибленого в себе, у пошуки своєї душі, націленого на самовдосконалення і самореалізацію, пройнятого вірою у власні сили й можливості, талан та інтуїцію, і, звичайно, наділеного вмінням чути бога: «Nothing can bring you peace but yourself» [1, 38].